Актори глибоко вписались в сюжет, в гнітучу атмосферу напруги та життя під дулом пістолета. Персонажі різні “на смак” та балансують між різними намірами, немов вони піщинки великої епохи, які опинились в пастці секретної служби.

Актори гарно відіграли настрій та характер своїх персонажів. В той час як Тоні Люн відіграє Директора Віна спокійно, розслаблено та витончено, Ван Ібо – повна протилежність. Він молодий та витривалий, його персонаж, Секретар Є, з героїчними намірами, непомітний, проте вагомий. Під час гри, завдяки його професійності та самоконтролю, його тіло нібито виражає внутрішні таємниці героя. На роль Секретаря Є не було іншої кандидатури, окрім Ван Ібо. Режисер лише познайомився з чоловіком і був упевнений, що хоче бачити в кадрі саме його.

У фільмах режисера Ченг Ера персонажі абстрактні, що дає їм більш художню творчість, аніж історичну точність. Але сценарій дуже заплутаний. Під час перегляду перестаєш розуміти хто є ким і хто що каже, розмиваються навіть мотиви. Глядачеві не дають зрозуміти персонажів, запам’ятати. Дія перескакує з минулого на сучасне, деякі сцени не зрозуміло чим пов’язані. Протягом фільму з’являється все більше питань, а відповіді на більшість знаходяться у самому кінці. Сюжет передає відчуття того, що від глядача щось приховують, пропускають ключові події, нібито між двома сценам має бути третя.

Головною інтригою залишається питання – хто ж є впровадженим агентом у стан ворога. Цепочка дій настільки заплутанан, що виявити його самостійно майже неможливо.

Режисер використав свою унікальну мову, світло, тінь, кольори: все це надавало похмурості та напруженості.

В назві “Безіменний” і криється головна тематика – “невідомі люди”, шпигуни без імен та війна.

З однієї сторони фільм цікавий та захоплюючий, проте з ішої він похмурий та нудний. Велика кількість сцен з розбомбленими землями, з руїнами та густим димом, кістками людей та собак.

Фільм поєднує бойове мистецтво і драматизм, а участь у проєкті акторів Ван Ібо та Тоні Люна робить стрічку ще більш захоплюючої.